Історія с. Самакова

Легенда про семаків

Давним-давно, коли пани жорстоко знущалися над простими людьми, молода сім’я втекла в далекі гори.

Опинившись серед нечуваної краси, на сторожі якої стояли столітні ліси та праліси, подружжя вирішило тут оселитись. Важко довелось їм обживатись серед дикої природи, але відчуття волі і навколишня краса додавали наснаги і сил. Згодом вони збудували собі житло, почали призвичаюватись до погодніх умов, які в горах були і є непередбачуваними.

Сім’я жила в гармонії з природою, дякуючи Богу за кожен прожитий день.

Саме тому, по волі Господа, сталося чудо – молода сім’я поповнилась одразу сімома синами.

Безперечно, ця подія стала знаковою та символічною. Адже слово “сім’я” означає “сім” “я”. Залунав тоді на високогір’ях дитячий сміх, переплітаючись зі срібним передзвоном гірських потоків та мелодією полонинського вітру. Батьки робили все можливе і неможливе, щоб хлопці росли здоровими і добросердними, а також, щоб уміли бути корисними один одному і людям.

Кожен хлопець отримав від Бога талант, який батько з матір’ю підтримували і всіма силами намагались розвивати. Перший став столяром, умів будувати хати і виготовляти будь-які вироби з дерева.

Другий мав надзвичайний талант до музики. Він умів грати на різних музичних інструментах, які сам майстував.

Третій став вправним ґаздою, розводив худобу, знав дати їй раду. Отари овець, стада корів та табуни коней наповнили своїм передзвоном полонини.

Четвертий син мав золоті руки і став ковалем, умів відремонтувати будь-що. Також він навчився виготовляти зброю, яка була необхідною для захисту від диких звірів.

П’ятий займався вичинкою шкір і виготовленням з них одягу та взуття.

Шостий був гарний на вроду, умів жартувати, привертаючи увагу дівчат з навколишніх сіл.

Сьомий парубок з дитинства дуже тонко відчував магію гір, їх таємничість. Він любив наодинці бродити лісами, відчувати природу. Тому й став мольфарем. Лікував людей, худобу, ставав на двобій зі стихією, відвертаючи грозу.

Слава про надзвичайні здібності хлопців-семаків (так їх прозвали) швидко розлетілась по всіх горах. Звідусіль почали люди йти до них зі своїми потребами, питаючи: ”Як нам пройти до семаків?”

Згодом хлопці поженились, створили сім’ї, збудували кожен своє житло. Люди, які звертались по допомогу до семаків, теж почали селитись тут, щоб бути ближче до талановитих майстрів, які передавали свої вміння усім, хто бажав. Так мало-помалу село розросталось і отримало назву Семаків, яку з часом  через різні адміністративні процедури змінили на – Самакова.

Люди, які зараз проживають в Самакові, продовжують традиції предків-семаків. Вміють вправно господарювати біля землі та худоби, шиють, вишивають, займаються переробкою вовни і т. ін. У свята ходять до Храму Божого, поважають звичаї та традиції.

Також уміють відпочивати, співаючи гуцульських співанок і танцюючи запальних танців під супровід троїстих музик.

А легенда про семаків передається з покоління в покоління. Так і ми дізнались її від своїх бабусь і дідусів. Хочемо признатись, що нам здалося, що це зовсім не легенда, що все відбувалося насправді… Адже всі події настільки правдоподібні, що дивлячись на своїх дідусів, ми простежуємо характерні риси предків-семаків… Якщо й так, то це взагалі СУПЕР.

Легенда складена за народними переказами учасниками фольклорного гуртка “Гуцулята” Самаківського ЗЗСО. (Керівник: Карповець Марія Миколаївна)

Ілюстрації (учні 5 класу)

Картини у техніці нетрадиційне ткацтво (Паучек Марія Дмитрівна)

Фотографії (ідея та автор: Карповець Маря Миколаївна, моделі: учні 6 та 8 класів)